Науково-психологічний погляд на проблему розвитку духовного потенціалу особистості сучасних педагогів та учнів
16 лютого на засіданні бюро Відділення професійної освіти і освіти дорослих НАПН України відбувся науковий звіт відділу психології праці ІПООД, на якому висвітлювалися результати констатувального експерименту за темою НДР «Психологічні особливості підготовки педагогічних працівників до розвитку духовного потенціалу учнівської молоді».
Завідувач відділу доктор психологічних наук, професор Е.О. Помиткін представив комплексні результати наукового дослідження.
 |
На фото: завідувач відділу психології праці ІПООД НАПН України
доктор психологічних наук, професор Е.О.Помиткін відповідає
на запитання доктора технічних наук, професора, дiйсного
члена НАПН України Зіньковського Юрія Францевича.
Особистісна готовність педагогічних працівників до розвитку духовного потенціалу учнівської молоді розглядається як комплексне психологічне утворення у структурі особистості, яке зумовлює зміст його ціннісно-смислової і емоційно-вольової сфер, детермінує спрямованість мислення, риси характеру, особливості спілкування та досвіду. Зважаючи на це, на етапі констатувального експерименту до структури психологічної готовності педагогів було включено такі компоненти:
- духовні цінності педагога
- мотиваційно-смислова саморегуляція педагога;
- емоційно-вольова саморегуляція педагога;
- діалогічна спрямованість особистості педагога;
- духовні якості характеру педагога;
- інтелектуально-творчі здібності педагога;
- досвід педагога з розвитку духовного потенціалу учнів.
Дослідження проводилось на базі різних типів навчальних закладів (сш. №120 з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу, м. Києва; Український колеж ім. В.О.Сухомлинського, м. Київ; Спеціалізованої школи №187 з поглибленим вивченням української та англійської мов, м. Київ; Дошкільного навчального закладу № 8, центр В.О.Сухомлинського, м. Прилуки, Чернігівської області; Прилуцької гімназії № 5, Чернігівської області; Колегіуму №11, м. Новомосковськ, Дніпропетровської області; Комунального закладу освіти «Котовський навчально-реабілітаційний центр «ДОР», с. Котовка Дніпропетровської області; Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка; Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка).
Для виявлення рівнів розвитку означених компонентів було використано 16 психодіагностичних методик.
Основні наукові результати дослідження полягають у наступному:
1. При визначенні теоретико-методологічних засад бралося до уваги, що духовний потенціал особистості характеризує вищий ступінь людської самоорганізації, який знаходить втілення у високому рівні свідомості і самосвідомості, спрямованості особистості на загальнолюдські духовні цінності та ідеали (Краси, Добра, Істини).
У якості провідного на всіх етапах дослідження було обрано духовно-особистісний підхід, який поєднує у собі, з одного боку філософсько-психологічні уявлення про духовність і духовний потенціал особистості, а з іншого – психологічні уявлення про особистість, її структуру, функції і процеси.
Реалізація духовно-особистісного підходу на етапі констатувального експерименту дозволила сформулювати наступні принципи психологічної діагностики особистісної готовності педагогів до розвитку духовного потенціалу учнів: духовно-особистісної інтеграції, ієрархічності, ціннісно-смислової детермінації, вищої доцільності, цілісності, свідомої взаємодії, розвитку свідомості, свободи волевиявлення клієнта та принцип детермінованості зовнішнього і внутрішнього.
2. Рівень особистісної готовності педагогів до розвитку духовного потенціалу учнів визначається особливостями досвіду і залежить від віку вчителя. В групі молодих педагогів спостерігається найменший вихідний рівень, але здатність до набуття досвіду в ході діагностичного заняття є найбільшою. У групі зрілих педагогів ці показники займають проміжне місце. Для групи досвідчених педагогів похилого віку властивий відносно високий вихідний рівень особистісної готовності, при нижчому рівні здатності до набуття досвіду. Важливою психологічною особливістю компетентності педагогічних працівників до розвитку духовного потенціалу в учнівської молоді слід визнати ступінь усвідомлення ними проблеми духовності, рефлексії духовного потенціалу. При цьому спостерігаються два види рефлексивної діяльності педагогів: поступове і послідовне самоусвідомлення ними низки аспектів проблеми, та стрибкоподібна інтуїтивна рефлексія у формі інсайту, осяяння.
3. Встановлено, що головні психологічні механізми особистості, які є основою здатності до входження у діалогічну взаємодію педагога з учнями як умови готовності до розвитку їх духовного потенціалу, в цілому сформовані, але не є актуалізованими і існують швидше у вигляді діалогічного потенціалу особистості. Тобто, педагоги прагнуть до спілкування з учнями, але здійснюють його переважно у формі монологу.
4. Результати емпіричного дослідження виявили наступні особливості мотиваційно-смислової саморегуляції сучасних педагогів: а) достатній рівень мотивації до досягнення, для педагога має значення якою ціною і засобами досягаються цілі, можна констатувати оптимум мотивації до професійної діяльності; б) достатня емоційна чутливість у інтерперсональних контактах; в) низький рівень чутливості до думок інших, прояв самовпевненості у професійній позиції, брак саморефлексії і критичного самоаналізу; г) високий рівень вимогливості до себе та інших, що свідчить про високу мотивацію до влади і контролю у професійних контактах (у 61% виявлено небезпечно високий рівень), що обмежує свободу виявлення особистості дитини й розкриття її духовного потенціалу; д) високий рівень відповідальності за інших, при більш низьких показниках відповідальності за власні вчинки та поведінку (у 61% небезпечно високий рівень), що перешкоджає розвитку особистісної відповідальності в учнів як компоненту їх духовного потенціалу.
5. Обгрунтовано доцільність вивчення дихотомічних духовних якостей характеру педагогів: альтруїзм – егоцентризм, совісність – корисливість, відповідальність – екстернальність (тенденція до перекладання відповідальності на інших людей), доброзичливість – агресивність, чесність – лицемірство. Дослідження показало, що рівень розвитку майже усіх позитивних духовних рис педагогів перевищує рівень негативних: середньостатистичні показники совісності, альтруїзму доброзичливості й відповідальності перевищують показники егоцентризму, корисливості, агресивності й екстернальності, що свідчить про високий рівень моральної свідомості педагогів і позитивне їх ставлення до учнів. Проте педагоги усвідомлюють цінність чесності, вимагають її від учнів, колег і батьків, однак не завжди демонструють її у власній поведінці.
6. Встановлено, що педагог з високим рівнем духовного потенціалу має розвинену здатність контролювати власні емоційні стани. Визначено, що більша частина вчителів має високий рівень вольової саморегуляції, низький рівень емоційної збудливості та реактивності. Близько 2/3 опитаних педагогів відчувають негативний вплив емоцій на ефективність діяльності та спілкування. Дослідження також виявило, що вчителі мають більшу схильність до песимістичності (негативного емоційного фону).
7. Експериментально визначено, що більшість педагогів (61,91%) мають середній рівень сформованості духовних цінностей, у 26,75% – високий рівень, а 19,34% мають низький рівень сформованості духовних цінностей. Дослідження дозволяє стверджувати, що існує проблема недостатньої сформованості духовних цінностей. Для молодих педагогів на першому місці виявилися соціальні цінності, на другому – професійні; третє місце посіли сімейні цінності; четверте – індивідуалістичні. Орієнтація на духовні цінності більш притаманна педагогам старшого віку.
8. Дослідження показало, що переважна кількість викладачів мають аналітичний стиль мислення. Виявлено, що більшість викладачів має середній рівень креативності, яка зумовлюється переважно схильністю до ризику. Також доведено, що мислення більшості вчителів зорієнтовано переважно на базові потреби. Найбільш вираженою потребою вчителів є потреба в любові та приналежності до певної спільноти.
На основі констатувального експерименту було зроблено наступні висновки:
1. Організація емпіричного дослідження з урахуванням провідних принципів духовно-особистісного підходу дозволила визначити принципи проведення констатувального експерименту, здійснити розробку та відбір психодіагностичного інструментарію, визначити особливості готовності педагогів до розвитку духовного потенціалу в учнів.
2. Рівень сформованості досвіду залежить від робочого стажу педагога, від його перебування у тому чи іншому віковому періоді дорослості - молодому, зрілому чи літньому, від ступеня усвідомлення, рефлексії педагогом складових духовного потенціалу учнів.
3. Основні механізми особистості педагога, які є основою здатності до входження у діалогічну взаємодію з учнями, в цілому сформовані, але не є актуалізованими і існують швидше у вигляді діалогічного потенціалу особистості.
4. Розвиненість духовно-моральних рис характеру свідчить про достатньо високий рівень характерологічної культури педагогів, їх позитивне ставлення до учнів і позначається на здатності педагога до побудови довірливих стосунків.
5. Статистично достовірним є зв'язок між механізмами духовного розвитку та духовною мотивацією і спрямованістю мислення вчителів. Отже, характер мислення вчителя відображає рівень розвитку його духовного потенціалу, і в разі спрямованості на духовні орієнтири виступає умовою активізації духовного потенціалу учнівської молоді.
Учасники засідання виявили зацікавленість до теми дослідження, підтвердили її важливість на сучасному етапі розвитку держави та її системи освіти.