Фундатор інституту

Життєвий і творчий шлях Івана Андрійовича Зязюна

 

Гуманістична концепція Івана Зязюна

 

  У найзагадковішу пору року, коли кожний дбайливий господар живе в радісному і хвилюючому очікуванні світлого пробудження природи, в селі Пашківка на Чернігівщині 3 березня 1938 року в родині Зязюнів спалахнула доленосна зірочка Івана Андрійовича Зязюна, майбутнього українського вченого, організатора освіти, доктора філософських наук, професора, дійсного члена АПН України. Простому сільському хлопчині, "народженому між двома війнами в роздоллі поліських степів", долею визначено було пройти складний шлях від вихователя гірничо–промислового училища до ректора педагогічного інституту, міністра освіти, директора академічного науково–дослідного інституту, науковця–педагога світового рівня і відомого громадського діяча.

Першим справжнім університетом життєвої мудрості і високої духовності, плекальницею моральних чеснот була сім'я і школа. Власним прикладом, "позитивною почуттєвістю" глибокошановані батьки і талановиті вчителі виховували у здібного юнака характер, повагу до свого пракоріння,  спрагу до пізнання краси Людини і Праці, життєву стійкість, а звідси – життєві пріоритети і серед них – філософія Особистості Учителя. Потреба в самоствердженні, самореалізації і саморозвитку власного досвіду супроводжувала І.А. Зязюна на всіх етапах професійного становлення. Іван Андрійович завжди намагався дотримуватися духовного заповіту А. Макаренка: „У людини має бути єдина професія – вона повинна бути справжньою Людиною”.

 

Відомі українські вчені–філософи Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, котрі впродовж усіх років навчання формували професійний стиль, виховували відчуття величі філософської думки і її безпосередньої дотичності до соціальної практики, власний аналітичний розум, величезна працездатність і наполегливість, філософсько–креативна енергетика пошуку сприяли успішному становленню Івана Зязюна як педагога–дослідника творчих можливостей людської особистості. Пізніше, пам'ятаючи заповіти вчителів, своїх учнів аспірант Київського державного університету, викладач Київського театрального і Дніпропетровського сільськогосподарського інститутів Іван Андрійович  теж навчав "своєю Поведінкою, своїми Знаннями, своєю Людяністю, своєю Свободою, своєю Любов'ю, своїм Щастям, своїм Талантом".

 

Активний пошук Івана Зязюна з проблем педагогічної майстерності, розпочатий на філософській кафедрі Київського інституту театрального мистецтва імені І.Г. Карпенка–Карого, був успішно реалізований у Полтавському державному педагогічному інституту імені В.Г. Короленка. Із цим вищим навчальним закладом пов'язано п'ятнадцять  років плідної викладацької діяльності і стільки ж важкої ректорської роботи. Без перебільшення, педагогіка 80–х років минулого століття була тісно пов'язана передусім з ім'ям Івана Андрійовича Зязюна. Видатний філософ, культуролог, мистецтвознавець прагнув і досягав, щоб навчання в Полтавському педінституті було цікавим і захоплюючим. Прагнучи бути зразком інтелігентності, глибокої культури, високих еталонів культури своїх учених, власним ректорським прикладом надихав творчу обдарованість студентської і викладацької молоді, умів відшукати таланти і допомогти їм зрости.

 

Саме з ініціативи ректора І.А. Зязюна й підтримки викладачів–ентузіастів в інституті як окремий навчальний предмет було вперше впроваджено науку про одухотворення навчального процесу – курс "Основи педагогічної майстерності". Добра аура педагогічної культури, створена викладацьким колективом, сприяла залученню майбутніх учителів до чарівного світу педагогічної мудрості, до оволодіння технікою мовлення, ознайомлення з педагогічними системами А. Макаренка і В. Сухомлинського, опанування культурою педагогічного спілкування, технікою ведення уроку й позакласних виховних заходів, основ пропагандистської майстерності.

Дивовижний експеримент полтавців з перетворення провінційного інституту на елітарний (в навчальних аудиторіях дійсно панував дух позитивного креативу, людяності, радості праці) був викликав інтерес педагогів Японії, Китаю, Німеччини, Куби, Канади, Франції, Польщі, Чехії, Болгарії та інших країн, стимулював відкриття мережі кафедр педагогічної майстерності у вищих навчальних закладах не лише України, а й колишнього СРСР.

В Україні й за кордоном І.А. Зязюн добре відомий і фундаментальними науковими пошуками: це і філософія освіти, і теорія і методика професійної освіти, і проблеми естетичного виховання. Означені напрями знайшли глибоке розкриття в понад 550 публікаціях. Серед численних позицій – монографії, підручники, навчальні та навчальнометодичні посібники для студентів педагогічних закладів освіти, аспірантів, учителів та викладачів, статті, опубліковані в українських  і зарубіжних часописах. 

 

 

Мірилом вартості кожної з фундаментальних науково–педагогічних книг ("Естетичний розвиток особи", "Естетичний досвід особи", "Основи педагогічної майстерності", "Педагогічна майстерність", "Краса педагогічної дії", "Педагогіка добра: ідеали і реалії"), високо поцінованих у науково–педагогічному світі, крім теоретичної глибини і наукової актуальності, є також міцний зв'язок з практичними потребами життя. У підручниках життєвими барвами і мелодіями реалій постає краса буднів педагогічної праці, процес виховання обдарованої особистості, її становлення і самоствердження. Кожна книга написана серцем. Енергія думки органічно втілена в енергії слова, яке мудро розкриває глибинну сутність Людини і Педагогіки Добра. Переконання, що "життєдайні начала Добра, Любові, Істини і Краси перебувають у руках Учителя", здатного сформувати пізнавальні запити і духовні потреби учнів, спонукали Івана Андрійовича Зязюна вже як міністра народної освіти ініціювати теоретико–методологічні та експериментальні дослідження за програмою "Учитель". З "легкої руки" міністра розпочалася і широкомасштабна комплексна програма "Творча обдарованість", завдяки якій стимулюються дослідницькі пошуки учнівської молоді. 

Традиції педагогічної майстерності, що інтегрує проблеми філософії, етики, естетики, логіки, риторики, психології, соціальної психології, педагогіки, історії педагогіки і психології, соціології, започатковані талановитим педагогом, уже п'ятнадцятий рік гідно продовжує очолюваний ним колектив науковців Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України. Невтомний трудівник плекає сучасних учених, особистостей з високою методологічною культурою, фундаментальною підготовкою, гуманістичним стилем наукового мислення. 

 

Вагомий педагогічний ужинок, створений в інституті, приносить значну користь науці і практикам. Без сумніву, до цієї спадщини прилучатиметься не одне покоління студентів, викладачів, учителів, учених і завжди знаходитиме в ній ключ до розв'язання складних проблем. Учні, колеги Івана Зязюна відзначають: його блискучі лекції, виступи, насичені філософсько–креативною енергетикою наукового пошуку, дослідницької насолоди (Іваном Андрійовичем прочитано сотні доповідей і лекцій на різні педагогічні теми перед учителями, студентами; не злічити й неперевершених виступів на спеціалізованих вчених радах), – це потужна науково–дослідницька лабораторія, надзвичайно важлива для професійного зростання молодих учених. Носій педагогічної культури, він чудово володіє методикою "живого спілкування", вміє аргументовано дискутувати (в цьому допомагають глибокі знання з різних наук), вести конструктивний, толерантний  діалог, доречно зауважити й пошанувати співрозмовників. Науковий діалог з видатною особистістю допомагає формувати самостійність, відповідальність, відкритість, стимулює процес самовдосконалення, саморозвитку і постійного самооновлення. а всіх, хто його оточує, Іван Андрійович Зязюн справляє величезне враження не лише енциклопедичними знаннями і колосальною ерудицією, а й щедрістю та добротою: точним, влучним словом він завжди вміє зацікавити, переконати, спонукати, заохотити, ефективно вплинути на думки і почуття своїх вихованців. Неперевершені уроки мудрості видатного вчителя стали уроками педагогічної майстерності для багатьох освітян.

 

Вихователь наукової молоді підготував 13 докторів і 19 кандидатів наук, благословив багатьох дослідників на славні наукові звершення. Сьогодні в Україні немає вищого навчального закладу, де б на педагогічній кафедрі не працювали учні й послідовники Івана Андрійовича Зязюна, ті, у кого він або був науковим керівником дисертації, або виступав офіційним опонентом на захисті, або консультував. Іван Андрійович щиро, по–батьківськи підтримує зерна дослідницького пошуку, допомагає сходити на вершини науки.

Плідну працю І.А.Зязюна як науковця й організатора досліджень у галузі професійної освіти, формування особистості та педагогічної майстерності вчителя відзначено урядовими нагородами, почесним званням "Заслужений працівник вищої школи УРСР" (1988), відзнаками Президента України – орденом "За заслуги" ІІІ ступеня  (1998), орденом "За заслуги" ІІ ступеня (2003). У 1998 році Американський біографічний інститут визнав Івана Андрійовича "Людиною року", найдостойнішою людиною, чиї фахові досягнення і праця служитимуть для натхнення сучасників і наступних поколінь.

Життєве кредо І.А. Зязюна – виховання Особистості, „облагородженої великою метою Добра й Любові, Істини й Краси”, адже „коли в особі державного лідера поєднуються мудрість і майстерність Учителя, мужність і відповідальність Батька, сердечність і чесність матері, Держава і її Народ досягають визнання і розквіту”. Перед нами людина, надзвичайно закохана у свою справу, цілеспрямована, налаштована на розвиток кращих традицій української педагогіки.

 

 

 

 

Більш образно цю ідею висловив поет Дмитро Павличко: „Життя людини …обчислюється й вимірюється тим, скільки перебуває вона в небесах духу, в небесах любові, в небесах творчого діяння, а не тим, скільки хліба й солі вона споживатиме і скільки позношує одежі”.

 

Звання та нагороди

 

Плідну працю відзначено урядовими нагородами, почесним званням «Заслужений працівник вищої школи УРСР» (1988), Відзнакою Президента України — Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (1998), ІІ ступеня (2003), І ступеня (2008), орденом «Дружби народів» (1981), медаллю «Антона Макаренка» (1986), орденом «Трудового Червоного Прапора» (1987), медаллю «Ветеран праці» (1987), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2003), медаллю НАПН України «Григорій Сковорода» (2013), відзнакою НАН України «За професійні здобутки» (2013), медаллю «Незалежність України» «Золота Фортуна» (2013).

 

Наукові праці

 

 

Автор понад 350 наукових праць, серед яких підручники, навчальні та навчально-методичні посібники, монографії з проблем педагогічної майстерності, неперервної професійної освіти, етики та естетики, теорії української та зарубіжної культури, зокрема: «Основы педагогического мастерства» (1987, 1989); «Педагогічна майстерність» (1997); «Краса педагогічної дії» (1998); «Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи» (2000); «Педагогіка добра» (2000).

 

                

В.Г. Кремень 

Президент НАПН України,

доктор філософських наук, професор, дійсний член НАН України